Меню Закрити

Історичні студії до історичних дат: 80-ті роковини Великого терору та 85-ті роковини Голодомору в Україні

1318758Ці дати є дуже важливими в житті більшості українців. За останніми опитуваннями, 70% українців говорять про те, що члени їх сімей у минулому були піддані політичним репресіям і є постраждалими від Голодомору. День пам’яті жертв політичних репресій відзначають кожної третьої неділі травня. Цього разу вона припала на 20 травня 2018 року. День пам’яті жертв голодоморів – національний пам’ятний день в Україні, припадає на четверту суботу листопада. В 2017 році він припав на 25 листопада.

23 травня 2018 року в інституті відбулись історичні студії до цих трагічних подій. Вчителі історії освітніх закладів області і члени кафедри суспільних дисциплін та методики їх викладання обговорили події 1932-1933 рр. і 1937-1938 рр.

Під час обговорення з доповідями виступили завідувач кафедри Олександр Мокрогуз з темою «Голодомор 1932–1933 рр. в Україні: хроніка злочину», Михайло Коропатник – «Політичні репресії і Голодомор як геноцид українського народу», Лідія Нестеренко – «Терор 1937-1938 рр. в Україні. Чернігівщина в роки репресій 1937-1938 рр.», Андрій Волинець –  «Репресії церкви в роки Великого терору».

Представник Українського інституту національної пам’яті  Сергій Горобець презентував книгу «Долі репресованих земляків», в якій на основі архівних матеріалів, спогадів очевидців та статей, опублікованих раніше краєзнавцями, відновлюється історична правда про наших земляків – жителів Чернігівського району, повертаються їх чесні імена та вшановується світла пам’ять. Метою цього видання, як зазначив Сергій Горобець, є систематизація даних про життя жертв політичних репресій в Україні 1918-1952 років, людей, які були безпідставно засуджені чи зазнали обмеження своїх громадянських прав і свобод. І це лише невеликий відсоток опрацьованих справ з маси архівних документів, над якими попрацювали історики, краєзнавці, вчителі, бібліотекарі, дослідники-аматори, небайдужі жителі Чернігівського району.

Учасники історичних студій дійшли одностайного висновку, що політичні репресії і Голодомор є нічим іншим, як геноцидом українського народу з боку політичного керівництва Радянського Союзу. На підтвердження такого висновку були приведені і чотири складові українського геноциду у викладі автора самого терміну «геноцид» польського юриста Рафаля Лемкіна:

  • нищення української інтелігенції — мозку чи розуму нації, аби паралізувати тіло нації. Основні удари були завдані в 1920, 1926 та 1932-1933 роках;
  • заселення України іноетнічними елементами для радикальної зміни складу населення, розпорошення нації по всій Східній Європі.
  • ліквідація Української Православної Автокефальної Церкви — «душі України». Та сама доля спіткала Українську Католицьку церкву після окупації Західної України;
  • голодомор українського селянства — зберігача української культури, мови, традицій тощо. Українське селянство було покладено в жертву створенню однорідного радянського народу. Всупереч спробам виправдати Голодомор тяжкими наслідками колективізації та розкуркулення, Станіслав Косіор в грудні 1933 року назвав головною загрозою радянської влади «український націоналізм»;

Взагалі, за часів існування СРСР постійно спотворювалася колективна пам’ять українського народу. На думку дослідника Дмитра Ведєнєєва, це відбувалося, зокрема, шляхом:

–  наполегливої дискредитації нерадянських форм національної державності у ХХ ст., її провідних політичних діячів;

– встановлення й підтримка адміністративними засобами жорсткого ідеологізованого канону концептуального бачення, періодизацій та інтерпретації минулого України, відхилення від якого тягло санкції, аж до кримінального переслідування;

– замовчування, дискредитація або дозоване поширення інформації щодо певних соціальних та професійних прошарків, які внесли помітну роль у цивілізаційний розвиток України (аристократії, шляхетського стану, духовенства, бізнесової еліти, офіцерства тощо);

– поширення фігури замовчування, перекручень, тенденційного висвітлення певних подій, явищ, постатей вітчизняної історії;

– знищення або використання не за призначенням “небажаних” з ідеологічного погляду місць пам’яті, забуття й нівелювання традицій тощо;

– жорстка цензура, вилучення, знищення, приховування у “спецхранах”  забороненої літератури (включаючи класику вітчизняної історичної думки) та документів, або обмеження доступу до них лише спеціалістам з “критики буржуазних фальсифікацій” історії України. 

Таким чином, історичні факти наочно демонструють спадкоємність у здійсненні імперської політики геноциду українців як правлячими колами царської Росії, так і Радянського Союзу. На превеликий жаль, таку політику успадкував і нинішній режим Російської Федерації на чолі з Володимиром Путіним. Тому проведені історичні студії мали за мету не лише проаналізувати реальні соціально-політичні процеси радянського періоду, але й зробити необхідні висновки для об’єктивної оцінки нинішнього стану українсько-російських стосунків з огляду на анексію Росією Криму і окупацію частини Донецької і Луганської областей, застосування нею методів «гібридної війни».

1318758

1318761

1318762

1318763

1318764

1318765